ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ

Припини нервуватись!

6 порад для повного релаксу

     

Забирай собі і користуйся цими порадами, щоб бути спокійним і щасливим!

1. Навчися розуміти свої емоції

Перший крок до зниження занепокоєння – це усвідомлення того, коли ти піддаються його впливу, а намагаються з ним боротися. Мозок перемикається на раціональне мислення, і хвиля переживань відступає.

2. Зроби глибокий вдих (краще не один)

Повільно і глибоко вдихаючи через ніс, ти знижуєш реакцію свого організму на стрес. Так, ця порада не найоригінальніша, але це не означає, що вона не діє. Коли ти починаєш нервуватись, твоє дихання і пульс частішають. Якщо ти почнеш глибоко дихати, то подаси організму сигнал, що ти розслаблений, і він заспокоїться. Така ось наукова магія!

3. Думай про сьогодення

Якщо ти починаєш відчувати, що твої думки відлітають в минуле або майбутнє і це призводить до нервозних станів, відразу ж старайся повернутися в сьогодення. Саме тут і зараз з тобою все добре. Твої думки можуть створювати відчуття небезпеки. Стабілізуючи їх, ти повертаєш нервову систему в нормальний стан.

4. Звертай увагу тільки на те, що можеш контролювати

У будь-якій ситуації твій мозок прагне контролю. Навіть ілюзорне відчуття контролю зменшує занепокоєння, тривогу і навіть біль. Тому, щоб уникнути протилежної реакції, тобі необхідно концентруватися тільки на тих моментах, які ти можеш контролювати. Ні в якому разі не потрібно моделювати гірші можливі варіанти та інше.

5. Приймай рішення, навіть якщо ти не хочеш цього робити

Ухвалення рішення, будь-якого, навіть самого незначного, перемикає твій мозок в раціональне середовище. Як наслідок, він перестає піддаватися емоціям. Крім того, після прийнятого рішення у тебе підніметься настрій і самооцінка, що теж дуже важливо.

6. Зупиняйся на оцінці «добре»

Іноді причиною зайвого хвилювання стають нереалістичні або ідеалізовані очікування. Не треба прагнути бути кращим батьком. Будь просто хорошим. Ти не зобов’язаний відправити дитину вчитися в найкращий ВНЗ. Нехай просто вчиться. Ти не повинен виглядати краще за всіх. Просто будь собою!

Дошкільник образливий. Особливості прояву, причини, способи впливу

Часом запит  до практичного психолога полягає у тому, що їх хвилює підвищена образливість дитини: «Вона дується через дрібниці, надто емоційно реагує на зауваження, довго сидить на самоті, плаче…» Дитина переживає, а батьки переймаються і не знають, що робити… Чому виникає образливість, які мотиви ховаються за нею та як відучити дитину ображатися — пояснює наш експерт.

1. Особистісна криза

Окрема причина появи підвищеної образливості у дошкільника — переживання дитиною якоїсь особистісної кризи. Якщо раніше життєрадісний малюк, що перебуває у літичному періоді свого розвитку, міг не звернути увагу на якісь різкі дії чи висловлювання на свою адресу, то тепер абсолютно нейтральну фразу або вчинок він може розцінювати як образу. Найімовірніше, це свідчить про те, що дитина переживає стійкий внутрішній дискомфорт, зумовлений якимись серйозними подіями, які відбулися у її житті.

Ситуація

Вихователі помітили, що останнім часом п’ятирічна Аліна почала часто конфліктувати з дітьми у групі — під час ігор на майданчику, репетицій до свята, занять. Аліна образилась на подружку, яка не почекала її, коли група збиралася на прогулянку. Одразу після цього дівчинка образилась на виховательку, бо та не дозволили взяти на вулицю іграшку з килимка у групі. Ба більше, Аліна намагалася помститися виховательці й почала розповідала про неї усілякі плітки. А нещодавно Аліна грубо відштовхнула від свого малюнка свою подружку Катю. «Не чіпай мене! Я з тобою не розмовляю! Ти мене увесь час ображаєш! Живи сама зі своєю мамою!»

Варіант розв’язання

Такі фрази дитина не придумала сама, а десь почула і сконструювала із них власний текст. Тож практичному психологу варто звернути увагу батьків на підвищений рівень образливості дитини. Після цього фахівець має обережно вказати на те, що дитина переживає внутрішню особистісну кризу і запитати у батьків, що могло зумовити її.

Внутрішню особистісну кризу в дитини можуть зумовити сварки батьків, алкоголізм у сім’ї, перегляд недитячого відео, смерть близької людини чи інші серйозні душевні зрушення.

Лише тоді, коли практичний психолог встановить причину кризи, він може розробити програму психологічної корекції поведінки дитини. Іноді фахівцеві буває складно це зробити. Трапляється, що батьки приховують домашні проблеми або, навпаки, гіперболізують нейтральні чи позитивні чинники, які впливають на дитину.

Мама вважає, що дитина стала образливою, бо батько часто бере її з собою у село. А там, за словами мами, дитина нічого хорошого не навчиться.

Таке мамине переконання свідчить про брак взаєморозуміння та взаємоповаги між батьками. А поява образливості у дитини сигналізує, що вона переживає серйозний емоційний дискомфорт через те, що батьки сваряться і втягують її у свої конфлікти. Практичний психолог ЗДО не може проводити терапевтичну роботу з сімейними парами, якщо не володіє такою компетенцією. Усе, що він може зробити в такій ситуації, — за допомогою пісочної, ігрової та інших видів арттерапії мінімізувати гострі негативні переживання дитини та навчати її розуміти емоції — власні та близьких їй людей.

2. Травмівний досвід

Підвищену образливість дитини можуть спричиняти приниження та страхи, які вона пережила. Окрема причина появи образливості — булінг. Часто дитина, яка пережили агресивні напади з боку інших дітей чи дорослих, схильна розцінювати нейтральні чи добрі висловлювання та дії на свою адресу як образливі. Трапляється так через те, що зачепили її почуття гідності й воно стало болісно чутливим.

Ситуація

Сергійко має недорозвинене мовлення та незначні неврологічні проблеми, які зумовлюють певну специфіку дрібної та грубої моторики. Однак рівень пізнавального розвитку хлопчика відповідає віковій нормі. Як і всі діти старшого дошкільного віку, Сергійко дуже хотів спілкуватися з однолітками. Утім, вихователька не підтримувала хлопчика, а навпаки, демонстративно зосереджувала увагу групи, коли Сергійку щось не вдавалося. Це призвело до того, що з хлопчиком ніхто не хотів гратися, ставати у пару, із нього глузували та насміхалися. Тож і логопед, і практичний психолог, наполегливо рекомендували батькам змінити дитячий садок.

У новому дитячому садку Сергійко дуже чутливо реагує на кожне критичне зауваження. Просту доброзичливу підказку він може сприйняти вороже, образитися і навіть розсердитися. Хлопчик боїться, що з нього знову глузуватимуть, а тому відмовляється брати участь в спільних іграх, де треба проявити фізичну вправність чи швидкість. Під час колективних занять у групі Сергійко завжди ображається — спочатку на те, що його щось просять щось виконати, а потім через те, «що не звертають увагу». Рідко трапляється так, що Сергійко під час репетиції чи гри ні на кого не ображається…

Варіант розв’язання

Практичний психолог паралельно з вихователями має розробити певну систему впливу на дитину. Насамперед, не жаліти дитину ані через те, що їй довелося пережити, ані через те, що вона має певні особливості розвитку. Водночас практичний психолог і вихователі мають шукати способи виявити сильні сторони дитини, її певні здібності, вміння, досягнення тощо.

Батьки можуть принести у садочок нагороду дитини за перше місце у змаганнях й розмісити її в роздягальні, щоб усі бачили, який чемпіон є у групі. Інший спосіб — вихователь може доручити дитині особливе надвідповідальне завдання, яке вона зможе виконати і, відповідно, піднятися у власних очах і очах однолітків. Завдання може бути таким: зібрати гербарій, сконструювати рухомий механізм із конструктора LEGO, виростити квітку/томат/авокадо в горщику тощо.

Тож усі зусилля практичного психолога та вихователів мають бути спрямовані на те, щоб нівелювати почуття безпорадності й піднімати низьку самооцінку образливої дитини.

3. Агресія і заздрість

Коли дитина переживає особистісну кризу, образа не проявляється сама собою. Зазвичай її супроводжують агресивність, негативізм, жадібність, заздрість тощо. У сім’ях, де батьки виховують троє чи більше дітей, образа може виникати через ревнощі чи заздрість до братів та сестер. Зокрема, трапляється так тоді, коли у сім’ї з’являється молодша дитина.

Ситуація

Мама Марійки поскаржилася практичному психологу на те, що останнім часом її шестирічна донька почала ображатися на усіх членів родини. Учора Марійка образилася на бабусю за те, що вона запізнилася і забрала її із садочка на п’ять хвилин пізніше, ніж завжди. Згодом дівчинка образилася на тата, коли він не купив фломастери, а попросив почекати. Марійка постійно ображається на старшу сестру через те, що вона не дозволяє гратися її речами. Ображається Марійка і на старшого брата, бо постійно потребує його уваги, а він проводить час зі своїми друзями. Ігнорує Марійка лише шестимісячну сестричку: її появі у сім’ї дівчинка не зраділа і не плекає до неї теплих почуттів. Крім цього, Марійка неодноразово чула, як старші брат та сестра ревнували її до батьків і запитували у них: «Навіщо ви її народили? Хіба вам мало було нас двох!»

Варіант розв’язання

Причина образливості дитини — звичайнісінька заздрість. Дошкільник заздрить молодшим і старшим дітям у сім’ї, змагається з ними за батьківську любов. І щоб привернути батьківську увагу, дитина постійно на когось чи щось ображається. Аби запобігти такій поведінці, практичний психолог має порекомендувати батькам знаходити трохи часу для кожної дитини. Це повинен бути тільки «їхній час», коли вся батьківська любов і увага належить лише одній дитині.

Утім, батьки мають бути обережними, аби не спровокувати у дитини розвиток егоїзму та почуття «тільки мені й більше нікому». Тож мамі й татові варто навчати дитину розуміти почуття і бажання інших членів сім’ї, пояснювати, що вони так само мають право на увагу, турботу і любов. Практичний психолог також має працювати у цьому напрямі й розвивати емоційну сферу дошкільника. Зокрема, навчати дитину розуміти почуття і бажання оточення, успішно взаємодіяти з однолітками під час спільних видів діяльності.

4. Образа на образу

Інколи дитина ображається у відповідь на завдану їй образу. Егоцентризм мислення не дає дошкільнику змоги побачити власну провину. А тому дитина сприймає образу як незаслужену, несправедливу, як ворожий виступ.

Ситуація

Катя відмовилася дати Олі зелену крейду, бо сама малювала нею. Через це Оля образилася на подругу. Не зрозумівши бажань і мотивів Олі, Катя образилася на неї у відповідь.

Варіант розв’язання

Такі ситуації часто трапляються у дитячому садку. Тож практичний психолог має змогу не лише спостерігати, як проявляється егоцентричність дитячого мислення у ситуаціях міжособистісної взаємодії, а й навчати дошкільників розуміти емоції оточення та говорити про власні бажання і почуття. Так, аби не уникнути образ, дитина має пояснити другові, чому не може задовольнити його прохання — дати крейду, піти разом гратися тощо. Водночас дитина не має ображатися у відповідь на те, що хтось образився на неї. Адже це лише посилить конфлікт і порушить дружні взаємини, завадить спільній грі. А якщо конфлікт все-таки відбувся, дитина має поцікавитися, чому друг образився, і подумати, як можна загладити провину. Крім цього, фахівець може пояснити, що іноді образа виникає тоді, коли зачіпають почуття власної гідності, самоповагу людини. А тому ніхто не має права посягати на чужу гідність.

Трапляється і так, що один учасник конфлікту намагається знецінити образу іншого: «Подумаєш, не дала крейду, хіба на таке варто ображатися? Тільки вона могла на таку дрібницю образитися, я ж нічого такого не зробила!» Така егоцентрична позиція виникає як захисна реакція, як самовиправдання, і може мати маніпулятивний відтінок: «Ну, і довго ти ще дутимешся?», «Сам винен, що ображаєшся» тощо. У такому разі практичному психологу потрібно швидко визначити, якою є образа — справжньою чи надуманою. Якщо образа надумана, фахівець має працювати із дитиною, яка образилася. А якщо образа реальна, і кривдник намагається підсвідомо зумовити почуття провини у скривдженого, практичний психолог має вибудувати роботу з юним маніпулятором і залучити до неї його батьків. Адже іноді батьки схильні знецінювати дитячу образу на них і, найімовірніше, саме від мами і тата дитина переймає таку форму психологічного захисту.

5. Маніпуляції

Образливість як риса характеру може проявлятися як агресивна поведінка, за допомогою якої дитина хоче вплинути на поведінку інших і досягнути бажаного. Таку маніпулятивну поведінку дитина, найімовірніше, переймає від близьких дорослих. Якщо дитина боїться маму і виконує усі її накази, не варто дивуватися, що за допомогою погрози «Я на тебе ображуся» вона намагається домогтися бажаного від інших дітей.

Ситуація

Шестирічна Софійка захотіла гойдатися. Вона підішла до гойдалки і незважаючи на те, що там гойдаються інші діти, вимагає, аби вони поступилися місцем. «Зараз моя черга! Ви вже довго гойдаєтесь!» — безцеремонно заявляє дівчинка і намагається зупинити гойдалку. Оскільки ніхто не встав, Софійка яскраво демонструє свою образу оточенню. Дівчинка голосно заявляє про те, як погано почувається, обурено розповідає вихователеві, як несправедливо із нею вчинили тощо.

Часом дитина намагається образити у відповідь того, на кого вона образилась, проявляючи у такий спосіб певну ворожість. Вона може бути непрямою, як у попередньому прикладі, коли дівчинка хоче покарати «кривдників» через вихователя, або прямою. Приміром, подруга не дала Софійці свою ляльку. У відповідь Софійка не лише голосно заявила, що образилася, а й пройшла повз подругу так, щоб боляче штовхнути її, а відтак демонстративно сіла в кутку, відвернувшись від усіх дітей…

Варіант розв’язання

Образа, яка проявляється як маніпулятивна поведінка, зазвичай має доволі демонстративний вигляд. Дитина голосно заявляє про своє незадоволення: «Усе, я на тебе образився», а відтак погрожує: «Не буду з тобою дружити, не запрошу на день народження, не дам більше іграшок, викину із вікна твої речі…» При цьому дитина намагається зайняти у просторі якесь видне місце, щоб усі бачили, що вона образилася. Приміром, дитина може насуплено сісти на лаву, згорнутися калачиком на килимку, демонстративно лягти на ліжко обличчям до стіни, аби її жаліли і умовляли припинити ображатися тощо.

Найліпший спосіб боротьби з дитиною-маніпулятором — дати їй зрозуміти, що за допомогою образи вона не досягне бажаного, а лише налаштує проти себе інших.

Отже, дитина, яка часто ображається, потребує психологічної допомоги. І хоча психолог не може розв’язувати життєві негаразди, які спричиняють деструктивну поведінку дітей, однак він може навчати дошкільників конструктивно будувати взаємини з дорослими та однолітками.

До причин підвищеної образливості дошкільника не належить:

особистісна криза;

травмівний досвід;

сором’язливість.

Як знизити тривогу і не панікувати  в умовах

пандемії і карантину

    Пам’ятайте, в  умовах стресових ситуацій нервові клітини втрачають здатність відновлюватися. Тож бережіть їх не менше, ніж руки, ніс і горло.

    Не витрачайте дорогоцінного часу на погані думки і потік інформаційного негативу. Залиште невтішні прогнози і страхи «вірусологам» з Фейсбуку .

    Пам’ятайте: паніка і відчай – не найкращі супутники у складній ситуації. Візьміть на озброєння слова персидського лікаря Авіценни️: «Паніка – половина хвороби. Спокій – половина здоров’я. А терпіння – початок зцілення».

    Шукайте плюси у всьому, що з вами трапляється. Зробити це не легко, але спробуйте практично прийоми  позитивного мислення під девізом: «Коли не можна змінити картину, варто замінити рамку🖼». 

    Зберіть власну скарбничку ресурсів, які налаштовують вас на позитив (фільми 🎬, музика 🎼, творчість 🎨), а негатив змивайте разом із сумлінним миттям рук.

    Не забувайте про важливість рухової активності. Рух  – це мобілізаційний сигнал для організму, що варто жити, функціонувати, відновлюватись.

    Не дозвольте вірусу, хай навіть із "короною" 👑, забрати радість із вашого життя, хай навіть тимчасово!